XXIII. vedecká konferencia s medzinárodnou účasťou Karazinské čítania: Osobnosť. Jazyk. Komunikácia («Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація»),

Konferencie, ktorá sa uskutočnila 2. februára 2024 na Charkovskej národnej univerzite V.N. Karazina, sa zúčastnili aj naši kolegovia Oleksandr Kalnychenko a Nataliia Kalnychenko. Vystúpili s prednáškou venovanou prekladateľskej tvorbe O. Finkeľa O jednom autotransláte Oleksandra Finkeľa (Про один автопереклад Олександра Фінкеля).

 

Abstrakt príspevku:

Кальниченко О.А., Кальниченко Н.М. (2024) Про один авто-переклад Олександра Фінкеля. Тези доповідей ХXІІІ наукової конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація». Харків: ХНУ імені В.Н Каразіна. С.40-42.

     Останнім часом широко досліджується те, як впливають на автопереклад зміни у владі, соціальному контексті та політичному кліматі. Дослідження перекладу та влади переважно стосуються автоперекладу у галузі художньої літератури, проте зміни владних відносин впливають і на автопереклади інших типів текстів, у тому числі й наукових праць. Наша розвідка є дослідженням 41 окремого випадку перекладу автором власної наукової статті, написаної на теми автоперекладу українською мовою.
     Олександр Мойсейович Фінкель (1899-1968) належав до покоління тих українських науковців 1920-30-х років, які відіграли ключову роль у формуванні концептуальних засад радянського перекладознавства, але чиї праці зазнали подвійного стирання, адже у СРСР посилення російського шовінізму в науковому середовищі після середини 1930-х років зробило політично некоректним згадувати праці, написані не російською мовою, а за межами Радянського Союзу протистояння часів холодної війни призвели до недостатнього представлення, а то й повної відсутності згадки радянських праць у відповідних західних енциклопедіях та довідниках.
   Фінкель був чи не першим науковцем, який звернувся до теми автоперекладу. Ще в серпні 1928 року 29-річний науковий співробітник Харківського університету Олександр Фінкель написав українською мовою статтю «Г.Ф. Квітка як перекладач власних творів» (13 438 слів), що вийшла друком наступного року в науковому збірнику, присвяченому 150-річчю від дня народження Григорія Квітки-Основ'яненка (1778-1843) [1; 2, c. 107-132]. Тридцять три роки потому Фінкель опублікував російською мовою статтю «Об автопереводе» (7 184 слова) у збірнику «Теория и критика перевода» за редакцією Бориса Ларіна, виданому в Ленінграді 1962 року [2 c. 299 – 325], на яку посилався Антон Попович і яка нещодавно вийшла в англійському перекладі в Translation and Interpreting Studies [3], що її багато хто вважає першою дискусією про автопереклад. Для практичного вивчення автоперекладу Фінкель проаналізував повісті та оповідання харківського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка (1778-1843), який був одним із перших, хто почав утверджувати українську мову як літературну саме в той час, коли все українське було або об'єктом насмішок, або, в кращому випадку, предметом поблажливої етнографічної моди.
     Порівнюючи українську статтю 1929 року та російську статтю 1962 року, можна побачити, що обидва тексти описують одне й те саме дослідження авторських перекладів Квітки-Основ'яненка, використовують ті ж самі численні приклади, листи та майже ту саму аргументацію. До того ж певна кількість абзаців перекладена дослівно. Тим часом у вдвічі більшій за обсягом версії 1929 року подано більше подробиць про особисті та соціальні мотиви перекладу Квіткою власних творів, а також приділено більше уваги теоретичним питанням. У своїй російськомовній статті 1962 року Фінкель явно уникає обговорення будь-яких соціально провокативних питань, таких як етнічна двомовність, проблеми стилістичних відмінностей між російською та українською мовами, соціально відмінні читацькі аудиторії (український та російський читачі на початку 1800-х років належали до різних соціальних верств) (частини IX і X версії 1929 року), а також питань цензури (частина IX версії 1929 року). Тому відоміша і широко цитована стаття 1962 року, хоча і має чіткіше окреслену структуру, позбавлена спостережень молодого Фінкеля щодо владних відносин.

Література
1. Фінкель О. М. Г.Ф. Квітка-Основ'яненко – перекладач власних творів. Квітка-Основ'яненко: зб. на 150-річчя народження. Харків, 1929. С. 107–132.
2. Олександр Фінкель – забутий теоретик українського перекладознавства, Л. М. Черноватий, В. І. Карабан, В. О. Подміногін, О. А. Кальниченко, В. Д. Радчук. Вінниця : Нова Книга, 2007. 440 с.
3. Finkel, Alexander M. On autotranslation: based on material relating to Hryhorii Kvitka-Osnovianenko’s authorial translations. Translation and Interpreting Studies. 2021. Vol.16 (1) : 156 - 183.